З великою радістю вітаю Вас на своєму блозі! Вдячна всім, хто оцінив мою роботу та залишив коментарі.

понеділок, 16 листопада 2015 р.

В гармонії з природою


«Осінь надворі, кохана…»
Осінь надворі, кохана, люба, хороша пора,
Падає листя каштана, листя осіннє вмира.
Ніжні осипались квіти, вітер розніс пелюстки,
Верби розкинули віти, плачуть над лоном ріки.
Зранку з осіннього гаю котиться сива імла,
Знову я осінь кохаю, туга забута прийшла.
Сонце осіннє не гріє, променем ніжно ясним,
Серце моє холодніє, сумно на серці моїм.

« Нарядилась осінь»
Нарядилась осінь в золоте намисто,
Золоте волосся розплела над містом.
Кольорові фарби вийняла з кишені,
І малює осінь жовтим по зеленім.
Здогадатись можна в парку по деревах:
Є червона фарба в неї і рожева…
Ще й відтінків різних безліч осінь має,
А стрункі ялинки боком обминає…
Їй не шкода фарби й часу ні хвилини –
Колються нікчемні сосни та ялини.
Ти скажи нам, сонечко, чом тепер не грієш,
А на жовтім листячку золотом яснієш?
Посміхнулось сонечко: - Що на це сказати?!
Попросило літечко осінь привітати!
«Осінній дощ»
Шумить дощ осінній , шумить монотонно.
Скляні переливи, скляні передзвони.
І схлипи довкола, і сльози невтішні,
І скаржаться вітрові клени і вишні,
І сутінь снується свинцево і сонно, 
Шумить дощ осінній, шумить монотонно.
Сновиди, русалки і привиди – тіні
Шукали притулку в пустелі осінній
І ген побрели у заобрійні далі,
Укриті лахміттям імли і печалі.
Непрохані гості суворого світу,
Ніде не знайдуть вони ласки й привіту.
І постатті їхні дощами розмиті,
І лиця бліді, мовчазні й сумовиті.
На кожному втома з печаттю розлуки,
І котяться сльози – то сльози розпуки.
А дощ не стихає, шумить монотонно.
Скляні переливи, скляні передзвони.
І схлипи довкола, і сльози невтішні,
І скаржаться вітрові клени і вишні,
І сутінь снується свинцево і сонно, - 
Шумить дощ осінній, шумить монотонно.



«Дихає прозора прохолода» 
Дихає прозора прохолода,
Верболіз закутався в туман.
З лісу, з поля, з сивого болота
Тихо підкрадається зима.
Краснобоке літечко зів’яло,
Яблуком скотилось за поріг.
Листя золоте нечутно впало
Килимом пухким до наших ніг.
На ромашках відцвіли росини,
Відсюрчали коні-стрибунці.
Перелітний птах у небі синім –
Мов сльозинка тепла на щоці.
На ланах із ранку і до ночі
Крають землю гострі лемеші.
Не зів’яло літечко, бо хоче
Залишитись у моїй душі.

Немає коментарів:

Дописати коментар